Високоповажний Імам Раббані (к.с.) в одному своєму листі сказав:
... Знайте, що перший такбир (вступний такбир) в молитві є знаком величі Аллаха, і що Аллах не потребує намаз тих, хто здійснює намаз, і в богослужінні тих, хто поклоняється. А інші такбіри, які вимовляються після кожного рукна, є знаком того, що виконуються нами рукн як поклоніння не гідні Всевишнього Аллаха. Не обов’язковий такбір після скоєння руку, так як в тасбіхе руку (Субхана рабійаль-азийм) є параметр такбіра. Два саджда протиріччя цього. Тому що, хоча в двох саджда присутній тасбіхи, наказано вимовити такбир на початку і в кінці саджда.
Причиною цих такбірів є; деякі люди можуть боятися наступним чином: «Саджда є межею підпорядкування Всевишньому Аллаху, і точкою повної ницості і розбитості. З вчиненням цього, поклоніння виконано як слід ».
Щоб усунути цей страх, в тасбіхе саджда слово «аля» (вища) є кращим, і повторення такбіра стало сунной.
Оскільки намаз є Міраджем віруючого, було звелено читати слова (тобто дуа Аттахійат) в кінці намазу, з якими наш Пророк (с.а.в.) удостоївся честі в ніч Мірадж. Тому той, хто виконує намаз, повинен зробити свій намаз своїм Міраджем, і повинен бажати бути вкрай близьким до (Всевишньому Аллаху). Оскільки Посланець Аллаха (с.а.в.) сказав: «Раб найбільше близький до свого Господа під час здійснення намазу».
Оскільки людина, яка здійснює намаз, знаходиться в контакті зі своїм Господом (благаючи) і спостерігає Його велич, в цей час в ньому спостерігається стан страху і пишність. Тому в кінці намазу вважається допустимим за шаріатом вітати двічі, щоб втішити того, хто здійснює намаз ... (Мактубат Імам Раббані т. 1, п. 304).
Peygamber Efendimiz sallallâhü aleyhi ve sellem buyurdular: “Muhakkak Allâhü Teâlâ, Ramazan ve Kurban Bayramı günlerinde yeryüzüne (rahmeti ile) tecellî eder. O hâlde (bayram namazı için) evlerinizden çıkın ki (Allâh’ın) rahmet(i) size de isâbet etsin.” (Münâvî, Feyzü’l-Kadîr)
Чи бажаєте також знати про нашу діяльність і слідкувати за нами?
